Подорож до Ельдорадо - Страница 26

— Не — чіпать — не — чіпать — викинуть — за — борт — негайно! — ні з того ні з сього зарепетував Кацо.

Аргонавти переглянулися здивовано. У них уже повні роти слинки набралося. Але Кацо популярно їм роз’яснив: то небезпечна, дуже отруйна мурена, її і в руки брати не можна, не те що в рот. Семен Михайлович чиркнув ножем по поводку, підважив мурену підсакою і вивалив її за борт разом з поводком і гачком. Панько Федорович присів на лавочку і важко хапав повітря широко роззявленим ротом, тримаючись рукою за лівий бік…

Гай-гай, не посміхайся, читачу. Цього разу Панько Федорович не симулював. У нього справді вперше в житті закололо, занило в серці, і якось увесь лівий бік разом з лівою рукою обважнів, отерп. І ось тепер цілком слушно було б скористатися валідолом. Задихаючись, Панько Федорович попросив юнгу вийняти з портфеля рятівну, добре закорковану скляну трубочку. Він поклав таблетку валідолу під язик, повільно розсмоктав її. Минуло десять хвилин, двадцять, півгодини — не легшало. І цілком закономірно. Організм Галасуна адаптувався, звик до валідолу і вже ніяк не реагував на нього. Залишалося одне — чекати, поки серце само вгамується.

Тепер Купчик взявся рибалити. Він довгенько бовтав у Атлантичному океані важком з жилкою, і йому теж пощастило, і йому теж випало пережити найщасливішу в житті мить. До того ж рибина, котру витягнув Купчик з надр океану, як запевнив Кацо, була цілком їстівна.

— Ну що, товаришу капітан, будемо їсти? — запитав Семен Михайлович.

— Як? Сиру? — перепитав Галасун, що вже трохи відійшов від сердечного приступу. — Може, все-таки зваримо?

— Ой, не терпиться. Я чув, у деяких племенах їдять і сиру. Соня розказувала.

— Та хоч присолити треба. А де твоя сіль, де?

— Це не проблема, — зауважив Семен Михайлович. — Гляньте на кабіну, на дно, на обшивку. — Справді, і на кабіні, і на обшивці іскрилися крупинки солі, що осідали з морської води після випаровування. — Солі тут, товаришу капітан, можна заготовити на цілий район.

Розрізали рибину, поялозили м’ясом по кабіні. Ум’яли. Панько Федорович набив люльку підсушеним тютюном, запалив і зауважив:

— Ну, от і порядок! А ти вже було геть розкис, врємєнних труднощів злякався. Я був кращої думки про тебе.

— Та й ви, товаришу капітан, не дуже браво…

— Но-но, Семйон! Не балакай лишнього. І воопче — сідай за правила судвовождєнія. А то вже зовсім розсобачився, від рук одбився. Багато язиком плещеш, верзеш казна-що, а про діло забуваєш.

Коли Купчик дійшов до розділу «Звукові сигнали і правила руху суден», на горизонті, в північному напрямку, показався якийсь предмет. Галасун перший, цілком природно, помітив той предмет, бо нічим не був зайнятий. Поволі предмет ріс, виростав і за півгодини стало ясно, що це корабель. Іде курсом на Гібралтар, якраз из човен аргонавтів. Раніше вони й веслами гребнули б, аби тільки не наразитися на небезпеку. А тепер капітан спустив інструкцію вниз юнзі:

— Хто ми і куди ми — не повідомлять. В переговори не вступати.

— Єсть, не вступати! — відповів юнга, смачно відгикуючи сирою рибою.

Десь за триста метрів од човна дизель-електрохід видав один протяжний гудок.

— Що він хоче?

— Один протяжний, — відрапортував юнга, — дається в десяти випадках. При зустрічі, при підході до знаку «сигнал», при підході до земснаряда, відповідь земснаряда на пропуск паротеплохода, що йде згори вниз, відповідь паротеплоходу, котрий обганяють, на знак згоди обгону, при підході до шлюзів…

— Не балакай лишнього! Що означає гудок саме січас?

— Вам видніше, товаришу капітан. Ви кінчали курси, а не я.

Галасун наморщив лоба, почухав потилицю і скомандував:

— Відповідай! Відповідай: «Біди не терплю, але потребую допомоги».

— Єсть, товаришу капітан! — Купчик вихопив з кишені штанів сюрчик і дав три короткі, один довгий…

Чи то на дизель-електроході справді почули сюрчик Купчика, чи які інші причини у них були, а збавили хід, і незабаром, ледь-ледь погойдуючись, над аргонавтами проплив ніс корабля, а на ньому великими чіткими літерами напис «Одесса».

Галасун зблід і зашипів:

— Мовчать! Ми — не наші!

Вгорі на поручнях повис бравий помічник капітана з мегафоном біля рота:

— What do you want? To render help?

Галасун поклав голову на ліве плече і безпорадно розвів руками — нічого не розумію, мовляв. Помічник капітана повторив фразу німецькою, а потім французькою, іспанською — ніякого пуття. Біля нього зібралася чималенька купа туристів, що подорожували навколо Європи. Серед них, очевидно, були і викладачі, і професори, і всякий інший освічений люд. Туристи запропонували помічнику капітана свої послуги. Мегафон пішов по руках, і над океаном зазвучали італійська, арабська, індійська, китайська, древньоперсидська, японська, фінська, турецька, староєврейська… Галасун і Купчик одностайно розводили руками. Помічнику капітана почали набридати переговори, що явно затягувалися, і ця непередбачена зупинка. Він відірвав у туристів рупор і гаркнув:

— Що ви за одні? Тупарики!!! Не з Марса ж звалилися?!

На човні ожили. Галасун відповів:

— Ми нє понімай, нікс ферштеген…

А Купчик ухопив пусту каністру і виразно заторохкотів по ній кулаком — мовляв, вийшло пальне. Галасун тим часом поляскав себе по запалому животу:

— Гам-гам! Гам-гам! — і для ясності простягнув руку.

Угорі зрозуміли, в чім справа, спустили вірьовку, до якої Купчик прив’язав каністру. Однак помічник капітана дав зрозуміти, що двигуни дизель-електрохода працюють на солярці, бензину немає. Годиться й солярка! — на мигах показали аргонавти. З корабля спустили на вірьовці повну каністру і чималенький пакунок. Від прісної води аргонавти відмовилися. Було б пальне, а прісну воду Л-6 вижене швидко. Взагалі за певних обставин і якби зладувати його на певний режим, Л-6 міг би, очевидячки, правити ще й за самогонний апарат. Але це вже моя індивідуальна гіпотеза. Не ручаюсь, наскільки вона вірогідна. Аргонавтам в океані було не до спиртного. Легко мені оце сидіти за столиком та розкидатися гіпотезами, а їм, сердешним, гей як далеко ще до мети!