Подорож до Ельдорадо - Страница 50

Галасун тільки сопів. Мовчки подався до дверей у коридорі. Не він відповідає! А хто ж тут буде відповідати, як місцеве руководство геть безотвєтствене! Арії виспівує, в самодіяльність грається, критикувати себе всяким кловунам дозволяє, а пильності ні на крихту!

Панько Федорович таки ухитрився вибрати зручну хвилину — повідомив Семирозуму про наміри Стенлі Хара. І що ж? Той тільки усміхнувся — нас, мовляв, це не турбує, нам нічого боятися. А хоче гість додому — хай летить. Ну? І як тут спокійно заснеш? Цей урка зі своїм пістолетом, а тим паче зі своїми атомними бомбами такого може…

Галасун припав вухом до дверей — чи не почується підозрілий шум який чи голоси: Хара й Коко поселили якраз над ними, на другому поверсі океанаріума. Якщо задумають вночі змиватися — спускатимуться вниз повз їхні двері. Тут інших ходів немає. У вікно не вилізеш, димоходів теж не видно.

Тс-с! Ідуть. Їй-право, ідуть. Та тихо ж намагаються ступати. Мов кошенята шкодливі, крадуться. Але слух у Панька Федоровича чудовий. За хвилину він відхилив двері. Достеменно! На ескалаторі до ближньої платформи спіральки котилися Стенлі і Ліліан. Змотують, виходить, вудочки! Чи, гляди, яку диверсію надумали?

Панько Федорович кинувся до радіотелефону.

…Ніч, як на зло, видалася темна. Хмари важкою ватяною ковдрою налягли на землю, жодна зірочка не зблисне вгорі. Не відійшли від платформи і на п’ятдесят метрів, як довелося присвічувати під ноги ліхтариком. Брав острах. Звісно, вони тут страшенно наївні, безпечні, та все ж, все ж… Позаду вистукувала каблучками, — ніби зубами клацала від переляку, — Коко. Ну й дурепа! Приспічило їй омолоджуватися. Дівчисько придуркувате! Двадцять вісім років — і вже старості боїться!

Добрих три години витратив Стенлі на свою половину. Хіба йому не хочеться повернути молодість? Хіба він не знає, що нема в світі нічого дорожчого, ніж втрачені літа? Але ж куди поспішати, куди пертися? Сама молодість-ще ніщо. Буде в руках острів — тоді й поліземо в ці їхні печі. Вона вперлася в своє, мов коза. Тоді він махнув рукою — можеш лишатися одна, якщо вже так за невинністю побиваєшся! Коко зважила — залишатися серед чужих чудернацьких ельдорадців? Ні, навіть повернута юність втратить сенс. Наприндилася, накундубасилась і тупотить ззаду. Тільки б покинути острів, дістатися до Азовських. А там — на реактивний і за три-чотири години в Техасі. З Техасу, з резиденції, він з ними не так розмовлятиме! Вони узнають, що то таке — мати справу з Стенлі Харом!

Щось шелеснуло збоку. Стенлі зупинився, переклав ліхтарик у ліву, а правою видобув з кобури кольт. Грудьми прилипла до спини Ліліан, тремтячи не то від страху, не то від нічної прохолоди. Лезом ліхтарика Стенлі провів правобіч. Тьху ти! Зблиснули золоті нитки Туканової огорожі. Дика коза тикалася мордою в дріт. Її козенятам якось вдалося пролізти на город. Вони стояли серед тугих, облитих рясною росою капустин, смачно хрумкотіли листочками.

Чим ближче космодром, тим більше нервувався Стенлі. Певність поволі танула і танула. Якби він зустрів… ну, хай не засаду, а хоча б одну живу душу. Якби йому довелося прориватися, тікати, стріляти, він би почувався нормально. Може, й справді їм нічого боятися? Ат! Вони просто наївні і безпечні, довірливі, мов… Ні, певно, таких довірливих туземців, як вони, на землі вже не знайдеш. І космодром зустрів їх мертвою тишею. Вони минули ті дві напіврозібрані ракети, що лежали на боках, і ту, найдивнішу, з легкими, ніби вивернутими крильцями. А ось і їхній вертоліт, їхній «Метелик». Драбинка звисає з напіввідчинених дверей. Здається, тут нікого так і не було. Він все ж наказав Ліліан зачекати внизу і присвітити йому. Не випускаючи з правої кольта, вибрався нагору. Нагнувся, забрав ліхтарик. В салоні все на місці. І в кабіні пілота все гаразд! Повернувся назад, подав руку Коко. Мотор, вхопивши першу порцію пального, заревів з хрипом. Потому, дедалі краще прогріваючись, загув рівно і невимушено.

…Семирозум печально похитав головою.

— А ви ще сумнівалися! Все було ясно з самого початку. Коли пересвідчився, що спеціалістів не завербує, технічної документації не дістане, тут же зважився діяти. Більше ніщо й не могло його у нас зацікавити. Ви бачите, який він самовпевнений. Навіть від регенерації відмовився і цю свою секс-бомбу відмовив.

— Так, добродію, так. І все ж доктор Синапс помилився. Модель нашого суспільства знову дала осічку. Бачите, він не прихопив з собою ні грама золота. Все-таки зрушення є. Є, шановні добродії! — Тау знову припав очима до окулярів інфрачервоної підзорної труби. — Прогріває мотор.

— Не прихопив, бо сподівається… ні, упевнений, що повернеться. І до того ж зважте — він непогано обізнаний на сучасній техніці. Він знає: якщо спеціалістам-енергетикам, спеціалістам з електроніки і ракетобудування пощастить розшифрувати хоч соту долю його знімків… Це принесе йому мільйони, мільярди. Важко сказати, скільки може принести в потойбічному світі наша апаратура, якщо її випуск монополізувати, зосередити в одних руках. Навіщо йому наше золото? — Семирозум повернувся в бік оператора, що ворожив за пультом керування:

— Як тільки вийде за межі маскполя, вмикайте установку.

— Що ви збираєтеся робити? — сполошився Геродотіус.

— Спокійно, добродію, спокійно, — усміхнувся Семирозум, — ми всього-на-всього засвітимо плівку. Ми й цього б не робили, якби він принаймні попередив про свій від’їзд. До речі, а як ці двоє пенсіонерів?

Геродотіус розгладив борідку і позіхнув. Скоро світанок, а ще й не склепив повік.